2024-05-29
„On Wednesday, May 29, 2024, a 25-year-old paramedic of the Hospitallers medical battalion, Iryna Tsybukh, with the callsign ‘Cheka’ [a grenade pin], was killed.“
https://nuju.org.ua/suspilne-journalist-and-combat-medic-iryna-tsybukh-killed-at-war
2024-05-30
„Загинула моя люба сестра, подруга Чека, найкраща людина в цьому світі.
Мене зараз наповнює пустота, але Іринці є що сказати, вона залишила посмертний лист:
“Привіт, прийміть мої співчуття, не люблю, коли ви сумуєте, але мине час і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя.Тому не гайте час на страждання, живіть далі.
Зараз 19:19, субота 8 квітня 2023 рік, ми з 5м екіпажем працюємо для розвідки 80 бригади, на фоні грає Dream on від Аerosmith і вирішила, що за цей рік випадало так багато можливостей загинути, що можна знайти хоча б одну, щоб написати посмертний лист.
Сумно, що ми проживаємо настільки немічні, залежні від суспільного схвалення життя, що лише смерть дозволяє проживати абсолютну свободу. Однак біда у тому, що життя закінчилось і ця свобода більше не має ніякого змісту. Сьогодні і навіки мені всеодно, що про мене, про вас, про цей текст, про усе скажуть люди. Наберуть ці речення лайки чи ні, нарешті нічия думка мене не цікавить, я померла.
Свобода – це найвища цінність. Усі, скоро 25 років минали часто у комплексах і страхах. Але найчастіше цьому шуму не було місця перед моєю свободою. Найбільше за що хочу сказати дякую собі, батькам, брату, рідним та друзям, дякую, що дозволяли мені бути вільною, жити те життя, яке хочеться.
Повномасштабна війна змусила перестати бути рабом страхів, сьогодні, на жаль, не вдалося звільнитись повністю, але сподіваюсь у мене все вийде, цей лист тому допомога.
Щоб мати свободу треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати хто ти для себе є, що таке особисте щастя і як тобі до нього дійти. маючи відповідь на ці запитання найважливіше залишається йти. Сьогодні тут, на Донеччині, я на шляху, тут є собою і роблю те, що хочу. Насправді більше нічого не має значення, тому цей лист додається так просто – у цей момент, як і у той коли це станеться, мені не шкода померти, бо нарешті живу те життя, яке б хотіла. Не лукавитиму, щоб відчувати цю неодмінну, істину волю доведеться пройти ще не один сеанс терапії, страхів і сліз.
Продовження у керуселі, текст від її руки“
https://www.instagram.com/p/C7lmwlZtVsh/?igsh=MThiN2p4c3JrMWd6aw%253D%253D
2024-05-30
„”Hello, accept my condolences, I don’t like it when you are sad, but time will pass and this despair will dissipate, you will have to continue living your life. Therefore, don’t waste time on suffering, live on.
It’s 19:19, Saturday 8th April 2023, crew 5 and I are working for 80 brigade reconnaissance, Dream on by Aerosmith is playing in the background and decided that there have been so many opportunities to die this year that we can find at least one to write posthumous letter
It is sad that we live so weakly, dependent on social approval of life, that only death allows us to live in absolute freedom.
However, the trouble is that life is over and this freedom no longer has any meaning. Today and forever, I don’t care what people say about me, about you, about this text, about everything.
Whether or not these sentences get slurs, I finally don’t care about anyone’s opinion, I’m dead.
Freedom is the highest value. All of mine almost 25 years of life, often passed in complexes and fears. But more often than not, this noise had no place in front of my freedom.
Most of all, I want to say thank you to myself, my parents, brother, relatives and friends, thank you for allowing me to be free, to live the life I want.
The full-scale war forced me to stop being a slave to fears, today, unfortunately, I was not able to free myself completely, but I hope everything will work out for me, this letter will help.
To have freedom, you need to have other values, you need to understand yourself, know well who you are for yourself, what personal happiness is and how you can achieve it. Having the answer to these questions, the most important thing is to move on that direction. Today, here in Donetsk region, I am on my way, here I am myself and do what I want.
In fact, nothing else matters, so this letter is attached so simply – at this moment, as well as when it happens, I am not sorry to die, because I am finally living the life I want. I won’t lie, I will have to go through more than one session of therapy, fears and tears in order to feel this essential, true will.
Today, everything is behind me, my life is over and it was important for me to pass it with dignity: to be an honest, kind, loving person.
Today we work for heroes and this is a good opportunity to confirm our values - to be really that person.
Thank you to everyone who loved and supported me.
Don’t miss me, life is too short, if it continues after death, then see you.
Brother, don’t be sad, I stopped worrying about you when you were 17. Today you had your first tour of princely Lviv, I am proud of you. Whoever you choose to be today, trust yourself, listen to yourself, love yourself, live your own happy life. If I have the opportunity, I will support you from heaven. But it doesn’t matter as long as I’m alive, we loved each other, we were a great brother and sister, those were good times, let these memories warm you, motivate you, but in no way upset you.
To have the strength to be a free person, one must be brave.
Because only the brave have happiness and it is better to die running than to live rotting.
Be worthy of the exploits of our heroes, don’t be sad, be brave!
Kisses yours
08.04.23 Donetsk region”“
https://www.reddit.com/r/ukraine/comments/1d4442d/posthumous_letter_of_hospitaller_iryna_cheka
2024-06-12
„<...> noriu paskaityti vienos ukrainietės paramedikės Irynos Cybuk kuri žuvo Charkive gegužės pabaigoje jinai buvo parašiusi pomirtinį laišką broliui prieš metus dar pernai ir brolis jį paviešino po sesers mirties ir man iš tikrųjų šita vieta labai tiesiog sukibo su tuo ką Patočka rašo tai Cybuk rašo liūdna kad gyvename tokį bejėgį gyvenimą priklausomą nuo visuomenės pritarimo kad tik mirtis leidžia mums patirti visišką laisvę tačiau bėda ta kad gyvenimas baigiasi ir ši laisvė tampa beprasmė šiandien ir amžinai man nerūpi ką žmonės sakys apie mane apie tave apie šį tekstą apie viską nesvarbu ar šie sakiniai sulauks patiktukų galiausiai niekieno nuomonė man nesvarbi aš mirusi laisvė yra didžiausia vertybė pilno masto karas privertė mane nustoti būti baimių verge norint džiaugtis laisve reikia ir kitų vertybių reikia suprasti save gerai žinoti kas esi pats sau kas yra asmeninė laimė ir kaip ją pasiekti turint atsakymus į šiuos klausimus svarbiausia judėti pirmyn šiandien čia Donecko srityje aš einu savo keliu esu savimi ir darau tai ką noriu tiesą sakant niekas daugiau man nerūpi todėl šį laišką pridedu taip paprastai šią akimirką kaip ir tada kai tai įvyks nesigailėsiu kad miriau nes pagaliau gyvenu tokį gyvenimą kokio norėjau šiandien visa tai jau praeityje mano gyvenimas baigėsi ir man buvo svarbu jį nugyventi oriai būti sąžiningai gerai ir mylinčiai šiandien mes dirbame didvyriams ir tai gera proga patvirtinti savo vertybes iš tiesų būti tokiu žmogumi kad turėtum jėgų būti laisvas žmogus turi būti drąsus tik drąsieji randa laimę ir geriau mirti bėgant nei gyventi pūvant būk vertas mūsų didvyrių poelgių neliūdėk būk drąsus“
Nuo 44:09: https://www.lrt.lt/mediateka/irasas/2000345761/pasiaukojimas-kaip-pamatine-egzistencine-kategorija.